Ребефінг для регуляції емоційних станів

Постановка проблеми

Проблема регуляції психічної діяльності належить до числа фундаментальних проблем психології. Це пов'язано з тим, що під час взаємодії з навколишнім світом людина безперервно стикається із ситуацією вибору різних способів реалізації своєї активності залежно від поставлених цілей, індивідуальних особливостей та умов навколишньої дійсності, особливостей людей, які взаємодіють із нею. У ситуації вибору зменшення невизначеності можливим є лише засоби реґуляції, а в разі психологічної реґуляції – засобами самореґуляції, в тому сенсі, що людина сама досліджує ситуацію, програмує свою активність, контролює, і кориґує результати.

Питання психоемоційного здоров’я в умовах війни  викликає значний інтерес у дослідників, психологів, психіатрів та інших фахівців у галузі психічного здоров'я України та світовій практиці. У зв’язку з початком повномасштабної війни, постійною загрозою життя через ракетні обстріли, мобілізацією та напруженою економічною ситуацією в Україні, управління та регуляція психоемоційного стану індивідом в умовах невизначеності та загрози життю є найбільш важливою для досліджень темою для наукової спілки. 

Постійний стрес в умовах війни викликає серйозні проблеми з нестабільністю психоемоційного стану індивіда.

Ось деякі ключові аспекти цієї проблеми:

• Постійний страх і тривожність через можливу загрозу життю та безпеці. 

• Психофізіологічні наслідки, як підвищений артеріальний тиск, серцеві проблеми, безсоння та імунні порушення, що можуть подальше впливати на психоемоційний стан.

• Психічні розлади, як посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), депресія та тривожні розлади.

• Спадок якості життя: Нестабільність психоемоційного стану може значно погіршити якість життя. Індивіди можуть втрачати інтерес до звичайних справ, відчувати безнадійність та соціальну ізоляцію.

• Саморегуляція: Навчитися ефективно регулювати свої психоемоційні стани може бути важко в умовах постійного стресу. Індивіди можуть не мати необхідних навичок саморегуляції чи мати періодичний регрес.

  
  

З 2014 року  Україна стала активно залучати психологів та психіатрів до роботи з військовими та цивільними, які зазнали травм від війни. Було створено ряд програм для психосоціальної підтримки потерпілих від війни, а також залучено міжнародні партнерські організації, як Міжнародний Червоний Хрест, ВООЗ, для надання допомоги, які наразі активно діють у зв’язку з початком повномасштабної війни у 2022 році.

Наразі ситуація потребує більшого залучення державних та приватних установ для надання психологічної допомоги мільйонам громадянам країни, які вже зі статусом ПТСР, продовжують жити в України під щоденною загрозою життю чи переймаються участю близьких, що залишились чи не можуть покинути країну (через стан здоров’я, мобілізацію та ін).

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Термін «психоемоційний стан» вказує на комбінацію психічних та емоційних реакцій, досвіду та відчуттів особи в певний момент часу, взаємодією емоційної сфери із процесами мислення, сприйняття, пам’яті, волі тощо.

Термін «стрес» — це фізичний, хімічний чи емоційний фактор, який викликає тілесну чи психічну напругу і може бути фактором у виникненні хвороби. Тоді як  «ПТСР» — це вже психіатричний розлад, який може виникнути у людей, які пережили або були свідками травматичної події, такої як природна катастрофа, серйозна аварія, терористична атака, війна/бойові дії, насилля або сексуальне насилля.

Термін «виснаження» за словником за науковим Merriam-Webster — це дія або стан виснаження до крайності, особливо від зневоднення або від нестачі сну, також може  визначатися як стан підвищеної фізичної та психічної втоми, часто викликаної тривалим стресом, роботою або хворобою. І термін «тривожність», що є почуттям невизначеності, нервозності або тривоги стосовно майбутнього.

Серед яскравих дослідників та авторів методів лікування ПСТР, депресії в т.д. виділимо Аарона Бека — основоположника когнітивно-поведінкової терапії (КПТ), одного з найбільш ефективних методів лікування депресії, тривожних розладів і багатьох інших психічних проблем. Розробив когнітивну триаду для депресії, що включає негативне бачення себе, світу та майбутнього.

Його теорії і методи дослідження стали основою для розвитку когнітивної психотерапії; Жудіт Герман — авторку книги «Trauma and Recovery», яка розглядала динаміку травми, зокрема складних випадків травми, таких як випадки сексуального насилля та війни. Ввела поняття комплексного посттравматичного стресового розладу (КПТСР), що враховує особливості довготривалої і повторної травми; Бессел ван дер Колка та його дослідження зосереджені на взаємодії між нейробіологією та травмою. Автор книги «The Body Keeps the Score», яка розглядає вплив травми на тіло і розум і пропонує нові методи лікування. Популяризував підхід до лікування травми, що акцентує увагу на соматичних (тілесних) відгуках; Христина Мазаретті, яка відома своєю роботою з вивчення професійного вигорання. Розробила Шкалу вигорання Мазаретті (Maslach Burnout Inventory), яка стала стандартним інструментом для вимірювання вигорання серед професіоналів різних галузей. Ці вчені зробили значущий внесок у розуміння та лікування різних психічних розладів, і їх роботи залишаються актуальними для сучасних дослідників та практиків у галузі психотерапії.

Психопрактика — це загальна назва для різних методів і підходів, які використовуються для особистісного розвитку, самопізнання, саморегуляції, а також для роботи з психоемоційними станами та проблемами. Дихальна психопрактика — це комплекс методів та підходів, які акцентують увагу на використанні дихання як основного інструменту для роботи з психікою та емоційним станом особи. Основна ідея полягає в тому, що шляхом контролю та модифікації дихальних патернів можна впливати на психоемоційний стан, розум та тіло.

Основні аспекти дихальної психопрактики включають: свідомість дихання, регуляція дихання та безпосередньо практики, як пранаяма (індійська практика дихання), ребефінг (дихання переродження) від Леонарда Орра та інші методи, що використовують дихання для терапевтичних або духовних цілей. Коли особа працює над своїм диханням у свідомий та контрольований спосіб, це може мати позитивний вплив на нервову систему, зокрема на парасимпатичну частину, яка відповідає за релаксацію та відновлення організму. Це може допомогти знизити рівень стресу, покращити концентрацію, сприяти глибокому релаксу та покращити загальний психоемоційний стан.

Серед сучасних психотерапевтів і психологів є багато тих, хто інтегрує дихальні практики в свою роботу. Розглянемо декілька з них: Станіслав Гроф — психіатр і один з основоположників трансперсональної психології. Він розробив «голотропне дихання», яке комбінує прискорене дихання, музику та інші елементи для стимулювання самооздоровлення та саморозвитку. Гроф вважає, що прискорене дихання може викликати глибокі психічні стани, які він називає «голотропними». У цих станах людина може переживати травматичні події з минулого, переживання перинатальних етапів чи навіть трансперсональні досвіди. «Голотропне дихання» збудоване на базі дихальної психопрактика «ребефінг» Орра. 

Александр Лоуен — засновник біоенергетичного аналізу, який включає в себе роботу з диханням, рухами та відчуттями для вивільнення емоційних блоків та покращення емоційного благополуччя. Він вважав, що блокування дихання асоціюється з емоційними блоками і напругою в тілі. Він створив ряд вправ, спрямованих на звільнення дихання, щоб вивільнити застійні емоції. Період активної роботи: середина 1950-х - початок 2000-х.

Фриц Перлс — засновник гештальт-терапії, розглядав дихання як важливий інструмент для збільшення усвідомленості та інтеграції «недозавершених ситуацій».. У гештальт-терапії акцент ставиться на «тут і зараз» і дихання використовується для привернення уваги до поточного досвіду. Період активної роботи: 1940-1970 рр.

Леонард Орр — колишній військовий, ветеран американсько-в’єтнамської війни у 1960-1970 рр. Розробив «ребефінг» або «дихання переродження». Для нього дихання було ключовим інструментом для вивільнення пригнічених або прихованих емоцій, вивільнення старих травм та негативних емоційних станів, обробки та інтегрування травматичних подій.

Пітер Левін — розробник методу Somatic Experiencing — тип дихання для обробки та інтеграції травми. Левін розглядає дихання як один із способів регулювання активації автономної нервової системи. Він використовує дихання для допомоги людям у процесі інтеграції травматичних досвідів, сприяючи при цьому переходу від гіперактивованого стану до стану релаксації. 

Дослідження про вплив дихальних практик як інструменту психоемоційної регуляції в умовах війни за останні 25 років відсутні, оскільки актуальність та великий попит на ці дослідження, як психоінструменту профілактики від стресу чи інтеграції травматичного досвіду, був в період американо-в’єтнамської (1955-1975 рр.) та афганської війн (1979-1989 рр.), а також після терористичного нападу 11 вересня 2001 на «вежі Близнюки» в США. 

Наразі ми маємо нові виклики та потребу в великій кількості досліджень з пошуку різновиду інструментів для регуляції психоемоційного стану індивіда  в умовах постійної прямої чи непрямої загрози життя у зв’язку з повномасштабною війною в Україні. Ці дослідження дозволять розширити теоретичні аспекти дихальних  психотехнік та сфери їх практичного застосування.

Метою статті є представлення результатів емпіричного дослідження впливу дихальної психотехніки «ребефінг» як гармонизатора емоційних станів індивіда та на підставі вивчення емоційної сфери виявити найефективніші засоби і методи регуляції їхніх емоційних станів в умовах війни. 

Виклад основного матеріалу

Теоретичний аналіз питання, як саме впровадження та практика дихальної психотехніки «ребефінг» впливає на психоемоційний стан людини, яка постійно знаходиться в умовах стресу та невизначеності майбутнього, а також, як ця техніка сприймається різними соціальними та статевими групами, та географічним перебуванням, дозволило нам перевірити припущення, що існують певні відмінності між жінками та чоловіками, між цивільними, підприємцями та військовими, тимчасовими біженцями, громадянами, що перебувають в Україні та військово зобов’язаними на фронті, у способах переживання стресу та гармонізації психоемоційного стану. 

Для досягнення мети емпіричного дослідження та перевірки припущення нами було виконано такі завдання: сформовано вибірку дослідження; відібрано методики для дослідження психоемоційних станів людини; проведено збір та обробка даних; дані було інтерпретовано та зроблено висновки.

У дослідженні взяли участь 30 осіб, віком від 21 років і до 52 років. Жінок було обрано для дослідження 19, чоловіків — 11 осіб. Серед цивільних було 14 осіб, серед підприємців — 11 осіб і  серед військових — 4 особи. Особи, що знаходяться в Україні — 17, поза Україною — 9, на фронті — 4 особи. 

Було використано відповідний інструментарій:

1. Особистісний опитувальник Айзенка — серія з кількох авторських опитувальників, спрямованих на діагностику особистості Шкала тривоги Спілбергера —  для самооцінки рівня тривожності на даний момент (реактивна тривожність, як стан) і особистісної тривожності (як стійка характеристика людини) Гіссенський опитувальник психосоматичних скарг — для реєстрації окремих скарг, комплексу скарг і визначення сумарної оцінки їхньої інтенсивності

2. Опитувальник «Самопочуття, Активність, Настрій» — для відображення особливості психоемоційного стану індивіду

3. Методика діагностики рівня професійного вигорання Бойко — для діагностики синдрому професійного вигорання [2].

Слід зазначити, що серед досліджуваних не було виявлено достовірного впливу характеристик темпераменту на рівень нейротизму, люди однаково проживають та проходять через стрес, незважаючи, який темперамент в них більш проявлений (екстраверсія/інтроверсія) за опитувальником Айзенка.  Не виявлена відмінність у віці, оскільки загальна вибірка була вікового проміжку між 23-35 роками. 

Виявлені відмінності між цивільною групою населення та підприємцями з військовими за усіма іншими опитувальниками, де показники у цивільних набагато нижче за рівнем тривожності, скарг, виснаження, ніж у військовозобов'язаних та підприємців, та вище за рівнем самопочуття, активності та настрою.

Також треба зазначити, що згідно дослідженню на базі методик, жінки набагато краще переносять стрес та більш схильні та здібні до психоемоційного саморегулювання, пошуку та використання інструментів гармонізації, аніж чоловіки. Це пов’язано з декількома причинами: соціально-виховний аспект, адже чоловіків з дитинства вчать приховувати та пригнічувати свої переживання та емоції, бо це не «по чоловічому», тому їм складніше ідентифікувати проблему та звернутись по психологічну допомогу, соціально-економічний, де рівень фінансовий тягар та відповідальність більш на чоловіках, аніж жінках, а з цим пов’язані ризики, гнучкість до факторів непередбачуваності, витримка, фізіологічний аспект як гормональний фон, коли жінки протягом місяця більшу частину свідомого життя перебувають в емоційних гірках та вчаться керувати своїм емоційним станом.

Вплив на рівень особистісної та ситуативної тривожності у шкалі тривоги Спілберга значно знизився після серії дихальних практик. За показником «Ситуативної тривожності» було 39,7 (m 2,4), стало 33,1 (m 1,4) з відхиленням р<0,023. Найбільш серед досліджуваних цей показник себе проявив через військових та підприємців, що може говорити про зміну ставлення до ситуацій, які викликають тривогу та планування свідомих  дій у разі плану «Б». За показником «Особистісної тривожності» також бачимо помітне  зниження, було 39,6, стало 34,4 (р<0,006). Це може говорити про зменшення схильності у особи до тривоги і зміну тенденції сприймати навколишні ситуації як загрозливі та обирати своє відношення до зовнішніх «подразників».

За методикою Гіссенського  опитувальника  психосоматичних скарг виявлено, що до робити показник становив 13,8 (m 0,6), після робити — 9,6 (m 1,4) з відхиленням р<0,041. Тобто рівень соматичних симптомів значно знизився вже після 2-4 практик дихання, кількість скарг та їх рівень перетерпів зниження, що доводить  залежність психологічного стану та його впливу на фізичний стан. Також,  надання пікової фізичної напруги дозволяє організму позбутись гормонів стресу як адреналін, норадреналін, кортизол через піт.

За методикою діагностики рівня професійного вигорання Бойко виявлено зменшення показника з 5,7 до 4,1 середнього при відхиленні р<0,033. Цей показник значно проявився у групі підприємців та військових, з показника 8,8 до 5,4 при р<0,002. Де показник «Вигорання» пов’язано із трьома стадіями «напруга, резистенція, виснаження», а вони пов’язані з залученістю у «роботу» та емоційною відкритістю з наявністю внутрішніх ресурсів для праці. Тобто після серії дихальних практик, досліджувані повернули собі частину ресурсів, зацікавленість та емоційну відкритість до своєї робочої діяльності, стали більш відкриті у комунікації із колегами, лояльними, більш об'єктивними, менше агресивними.

За результатами опитувальника «Самопочуття, Активність, Настрій» усі показники підвищились після серії дихальних практик. Значно підвищився показник «Активності» з 4,8 до 5,6 при р<0,001. А серед військових та підприємцях більш підвищилось «Самопочуття» з 4,0 до 5,4 при р<0,003 та «Активність»  з 3,8 до 5,3 при р<0,002. Це може свідчити про те, як насичення киснем, самомасаж за рахунок діафрагмального дихання, перезавантаження нервової системи, інтеграція травм сприяє покращенню самопочуттю та підвищує активність. 

Щоб встановити взаємозв’язок показників психоемоційної регуляції ми провели кореляційний аналіз (рангова кореляція Спірмена). Результати наведено у таблиці  1-2.

Отже, робимо висновки щодо дослідження взаємозв’язків показників психоемоційної регуляції до дихальної практики: 

• за показником нейротизму високий рівень взаємозв’язку спостерігається із показниками ситуативної, особистісної тривожності, тиску та інтенсивності до скарг, та всіх показників САН. Це говорить, що риса особистості, яка схильна до емоційної нестійкості, тривоги, низької самооцінки буде постійно піддаватися до неадекватного сприйняття ситуацій навкруги, постійно знаходячись у стані тривоги та позі часткової готовності до нападу чи до захисту, мати багато скарг соматичних симптомів та перебувати на низькому рівні самопочуття, активності та настрою;

• за показником ситуативної тривожності, чим більше тривоги, тим крутіше падає рівень самопочуття та настрою. 

• за показником особистісної тривожності, ще додається показник активності. Тобто, якщо людина схильна сприймати ситуації чи оточуючих як джерело тривоги, то автоматично буде знижуватись її настрій, активність та самопочуття;

• за показниками САН, більший взаємозв’язок ми бачимо між рівнем самопочуття з виснаженням та інтенсивністю скарг. Тобто, відсутність самопочуття пов’язана із рівнем виснаженості та тиском і інтенсивністю скарг соматичного характеру.

  
  

Таким чином, чим гірше самопочуття, активність і настрій, тим більші відчуття виснаження, хворобливості та скарг на здоров'я.

Дослідження взаємозв’язків показників психоемоційної регуляції вже після дихальної практики: 

• показник «ситуативної тривожності» ще має зв’язок з біллю у різних частинах тіла, бо дихальна практика загострює хронічні проблеми досліджуємого, звертаючи його увагу на невідкладне вирішення проблем. Але ми вже бачимо відсутність прямого зв’язку із показниками «інтенсивності скарг» та «активністю», тобто після практики, тривожність вже не провокує інтенсивність скарг та зниження активності;

• показник «особистісної тривожності» вже немає взаємозв’язку із «виснаженням», «інтенсивністю скарг», «біллю в різних частинах тіла» та значно зменшив взаємозв’язок з показниками САН, що підвищенні рівень самовладання та довіри до себе щодо вибору сприймати навколишнє середовище менш небезпечним та обирати свої реакції на нього;

• ще залишається сильний взаємозв’язок показників «виснаження» та «активності», але ми також бачимо вже відсутні взаємозв’язку «самопочуття» із «біллю в різних частинах тіла», що говорить, що самопочуття вже не відображається соматикою в тілі, а показник «настрою» вже немає зв’язку із тиском та інтенсивністю  скарг. 

  
  

Висновки

Підсумовуючи викладений матеріал, зазначимо, що на регуляцію  психоемоційного стану впливає дуже багато показників та вони взаємопов’язані, особливості сприйняття стресу, його переживання та відстеження прямо впливає на якість життя. Дослідження впливу дихальної психопрактики ребефінг на гармонізацію психоемоційного стану індивіда безперечний та очевидний. 

Було виявлено статистично значущі взаємозв'язки показнику нейротизму з майже всіма показниками обраних опитувальників, що підтверджує зв’язок, коли особиста схильність посилювати і перебільшувати, збільшує рівень тривожності, психосоматичних скарг та знижує настрій, самопочуття, активність. 

Військові та підприємці у зв’язку із специфікою своєї діяльності, яка базується на ризиках, готовності битися з неочікуваними подіями, які ставлять під загрозу життя чи діло життя, включає багато речей, на які людина не може безперечно впливати, окрім як перебудовуватися та змінювати своє відношення та сприйняття подразника, загрози та відтворенні свідомого плану відходу чи нових рішень. Ця група більш схильна до станів вигорання, тривожності та скарг на біль в тілі. 

Жінки краще зустрічають та витримують стрес, оскільки з моменту перших гормональних змін з підліткового року, вчаться справлятися з психоемоційною нестабільністю на фоні гормональних ігор та не соромиться звертатись по допомогу. В досліджені ми бачимо, що жінок значно більше, та більшість з них є цивільними та менш схильні до додатково стресу в порівняти з військовими та підприємцями, котрі частіше бувають «на межі». 

Було виявлено, що показники опитувальників у групи військових та підприємцем значно вищі, у порівнянні з цивільними, особливо показники ситуативної тривожності, скарг в тілі та виснаження. Та більш репрезентативні й в показниках дослідження «після» проведення серії дихальних практик. 

Отримані результати щодо використання дихальних практик як інструменту для регуляції психоемоційного стану і покращення життєдіяльності, підвищенні працьовитості індивіда можуть бути корисні як для психологічної роботи в роботі кабінетів психологічного розвантаження, так і в діяльності практичних психологів, а в деяких випадках для самостійного виконання та надання своєчасної самопомочі власноруч. Перспективою подальших досліджень вбачається поглиблене дослідження  корекції психоемоційного стану діючих військових, активних учасників бойових дій.

(c) Всі права захищені. Джерело: DOI https://www.psych.vernadskyjournals.in.ua/journal/5_2023/14.pdf